У чому вивлясться премудрість Божа?

Подивившись на твариний та рослиний І світ ми бачимо турботливу премудрість Творця. Краса, симетрична будова, ске­рована на користь доцільності — усе яск­раво свідчить, що над ним хтось думав і турбувався.

 

Тому правдива наука ніколи не суперечить богооб’явленим істинам і завжди з ними сходиться. Наприклад, про походжен­ня землі геологія сходиться з оповіданнями Мойсеевої книги Буття. Скільки чудес виявляє видима природа. Наприклад: усі фізичні тіла від холоду стискаються, а вода розширюється. Чи видно тут якийсь намір? Подумаймо, яке б то було нещастя, коли б вода від холоду стискалася. Тоді лід танув і всі води ви­мерзали, а все, що у водах гинуло. Вода, замерзаючи розши­рюється і потрапляючи в каміння і породи землі рихлить її, робить здатними вирощувати рослини. Вода має можливість переходити в пар. Це дає хмари, дощі, сніг, росу. Даючи можливість вирощувати все, що нам потрібно. Яскраво видно при­значення води. А хто призначив?

Одна й та сама земля, той же грунт, але на ньому вироста­ють разом тисячі різних видів овочів, які ростуть поруч, але у кожного свій смак, колір, свої властивості. Хто ж вклав у неї такий розумний закон? Кожна рослина являє собою мудрість та красу. Чи не прославите ви її Творця, ту премудру руку, що її так гарно змайструвала?                                                                                                                                               На світі немає нічого зайвого. Усе створене на користь людиніівсенасвоєму місці. Людина повинна тільки пізнавати та винаходити користь, яку вклав у все Господь.

Найбільше творіння Боже — це людина. Колись учні грець­кого мудреця Сократа попросили його, щоб він сказав їм суть мудрості. Він відповів “Пізнай себе”. У цьому велика мудрість хто пізнає себе, той пізнає світ, бо сама людина є малий світу порівнянні до великого Всесвіту. Тому необхідно пізнавати себе. Розум наш у мозку. Він родить душу, але як? Не знаємо. Розум не матерія і думка не матерія, бо про них не скажеш, що вони там, або тут, які у них параметри. Це й не світло і не електрика. Як же матеріальний мозок породжує духовність? Розум має волю. Подумає, побажає і людина зробить. Знов же, як дух примушує рухать тіло?

Розум має пам’ять. То дивна комора, до якої ми складаємо все, що бачимо і чуємо. У неї ми складаємо все, чого на про­тязі життя навчаємося. Там немає помилок і ми не складаємо у рядки й не нумеруємо. Але коли ми захочемо, можемо взяти звідти все, що нам потрібно. Пам'ять - то скарбниця нашого знання. Ми можемо з нею згадати давно померлих людей, уявити їх голос, ходу і т.д. Ми пригадуємо пісні й інші музичні речі. Ми думкою говоримо, думкою співаємо, думкою будуємо, малюємо. А між тим у думці немає ні рухів, ні звуків, ні фарб. Правдиво: дивні діла Твої, Господе!

Серце - то дивний апарат. Ще Ноєві Бог сказав: “ Життя лю­дини в крові її (Бут. 9,5). Серце - це вічнорухлива машина — помпа, яка на протязі усього нашого життя качає по тілу кров. Без нас воно діє і ми не маємо сили йому наказувати. Кров нас гріє, годує і оберігає. Червоні тільця крові розносять ки­сень по тілу, гріють, готують кожну клітину, забирають з тіла азот та все непотрібне і виносять його геть у легені, щоб ви­дихнути. Білі тільця — це армія тіла, що оберігає його від усь­ого чужого. Як тільки щось чуже, постороннє потрапить у тіло, вони його викинуть. Без них ми усі швидко померли б. Отже, бачимо, що наш організм діє планово й розумно у той час, коли наш розум утому участі не приймає.

Господь премудростію збудував землю і небеса утвердив розумом. (Прит. 3,19).


 


митрофорний протоієрей Іоанн Кавчак