Як ніколи, українське православ'я, попри неприховану боротьбу між різними конфесіями, що орієнтуються на свій український досвід чи на московську або римську традицію, міцніє і зростає, наповнює своїм високим духовним змістом душі багатьох віруючих України. То питання часу – об'єднання всіх православних мирян незалежної держави в одну українську церкву, навколо однієї церкви, як колись це вже було. Це міжконфесійне примирення, це об'єднання буде вагомою цеглиною у фундаменті справді економічно і політично незалежної України. Тож діждемося того благословенного часу. І хай наступає він най скоріше.

    Цілком закономірно, що відроджується число храмів божих і зростає число віруючих, що все більше дзвонів є не лише по Україні, але й на нашій Роменщині. Адже минають часи смути і розбрату, настають часи повернення боргів. Час збирати каміння, час будувати, а не руйнувати. І, мабуть, вже ніколи не повернуться ті важкі часи, котрі пережило українське православ'я, а разом з тим і православні Роменщини.

    Свої трагічні сторінки свого часу Пережила і нині вже відроджена Вознесенська церква, котра незабаром буде відзначати свій трьохсотлітній парафіяльний ювілей. І хоч перед церквою, настоятелем якої є вельми діяльний і наполегливий протоієрей Іван Ковчак, нині стоїть багато ще невирішених проблем, але головний здобуток в тому, що церква діє, що все більше віруючих приходить на її поклик, що відроджується багато добрих традицій, які в свій час були здобуті: милосердя, доброти, любові.

    Це, зокрема, стосується і відродження церковно-парафіяльної недільної школи, діяльність якої вперше після кількох десятків років відновилась при Вознесенській церкві. Адже ще в минулому столітті при ній була відкрита церковно-парафіяльна школа, котра успішно працювала упродовж багатьох років.

    У 1902 році, наприклад, як відомо із звіту єпархіального спостерігача церковно-парафіяльних шкіл і шкіл грамоти Полтавської єпархії Юстина Ольшевського, котрий перевіряв стан церковної освіти в Роменському повіті, в школі при Вознесенській церкві навчалося сорок дітей. Заняття відбувалися в домі, що належав церкві, і пізніше, за часів Радянської влади, був відібраний у неї.

    – У нині діючій при церкві недільній школі, – розповідає о.Іван Ковчак, – діти вивчають Біблію. Зовсім недавно розпочались заняття з церковного співу. Школу відвідує багато дітей з різних навчальних закладів міста, одначе вона готова прийняти й нових хлопчиків та дівчаток, хто хоче навчатися добру, любові до ближнього, поваги до старшого, хто готовий пізнати істину.

    – Ми плануємо після повернення нам колишнього церковного приміщення, – продовжує святий отець, – перенести туди наші заняття з дітьми. Там для них будуть створені кращі умови, зокрема, дітки матимуть змогу відпочити, випити чаю і скуштувати цукерок. Все-таки маю надію, що влада врешті піде назустріч церкві, її справедливому проханню і поверне її будинок. Я до певної міри розумію і труднощі влади із пошуками приміщення для занять музичної школи. Однак певен, що вихід можна знайти. Адже недалеко від нинішньої музичної школи є приміщення дитячого садка, яке зараз пустує… І хто його знає, чиїм воно стане через деякий час? То чи не прискорити вирішення цієї проблеми? І приміщення буде збережене! І церква виграє, і влада матиме Божу благодать і Боже благословення!

    Г.ГАРЯЧУН.